Освіта голови НБУ під питанням
Сумнівний шлях до диплома
Ім’я Андрія Пишного, голови Національного банку України, опинилося в центрі уваги через питання щодо його освітньої кваліфікації. Матеріали судових рішень і кримінальних проваджень минулих років, опубліковані в розслідуванні УНІАН, ставлять під сумнів відповідність чинного керівника НБУ вимогам законодавства.
Згідно з офіційною біографією, Андрій Пишний у 2005 році закінчив Українську академію банківської справи НБУ за спеціальністю «банківська справа». Проте, за даними судових матеріалів та документів досудового слідства, підставою для його зарахування на четвертий курс стали довідки про навчання у Сумській філії приватного «Університету сучасних знань», існування та повноваження якого не підтверджуються державними реєстрами освітніх закладів.
Кримінальні провадження
У 2004 році Андрій Пишний, за версією слідства, отримав підроблену довідку про навчання в «Університеті сучасних знань» через ректора Сумської філії Володимира Василенка. Згодом, у жовтні 2006 року, прокуратура Сум порушила кримінальну справу за статтями про зловживання владою та службове підроблення щодо Василенка та ще восьми осіб, серед яких був і Пишний. Проте, рішенням суду в 2007 році було пред’явлено обвинувальний вирок лише Василенку, а стосовно Пишного та інших осіб слідство було закрито.
Втім, правоохоронці повернулися до цієї теми в 2012–2013 роках. У межах кримінального провадження за ознаками використання завідомо підроблених документів суд надавав дозвіл на доступ до особової справи Андрія Пишного, яка була вилучена як речовий доказ. За версією слідства, Пишний, знаючи про підроблення документів на його користь, незаконно використав їх для зарахування на четвертий курс Української академії банківської справи НБУ.
Законодавство вимагає, щоб голова НБУ мав профільну вищу освіту або науковий ступінь у галузі економіки чи фінансів. Якщо факт подання недостовірних або неповних відомостей під час призначення буде підтверджено, це може стати підставою для припинення повноважень керівника регулятора та поставити під сумнів легітимність його рішень.
